Мова – важлива ознака національної ідентичності, культури й історії народу. Бо, як писала Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку 21 століття. І якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу».
Ми живемо у той час, коли слід братися за розвиток своєї солов’їної, барвінкової, української. Адже втративши мову, втратимо і себе. Наше слово зазнало немало утисків у минулому, особливо з боку московитів. Сьогодні ж вістря російських військ направлені не лише на знищення влади і вбивства людей, а й на нашу мову, культуру, релігію…
Але чи тільки російські загарбники винні в тому, що не завжди ми з належною шаною ставимося до рідного слова? Хто змушує нас уживати слова, наприклад, з англійської мови, типу : лайфхак, воркшоп, хаб тощо? Чи не принижуємо ми самі свою багату мову, невиправдано вживаючи запозичення? А чи не краще натомість скористатися колоритними українськими словами : порадник, творча майстерня, осередок?
Над цим питанням викладачі української мови та літератури Людмила Дубченко і Діана Старовойт запропонували задумалися конкурсантам (25 осіб), які 31 жовтня взяли участь у І (загальноколеджанському) етапі ХІV Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка.
З теплими, щирими словами привітання до конкурсантів звернулася заступник директора з навчальної роботи Анастасія Володимирівна Денисова, яка завітала на цей захід.
До написання роздуму «Чи й справді ми назавжди втратимо нашу націю, якщо не будемо берегти подароване Богом рідне українське слово?» можуть долучитися також усі, хто не зміг з поважних причин прийти на урочисте відкриття Конкурсу. За довідками звертатися до викладача Л. Дубченко (кабінет № 24).
